ЗасядькоОлександр

Олександр Засядько народився в сім’ї, в якій важко було не стати військовим та ще й артилеристом. Щонайменше до прапрадіда всі чоловіки його роду служили в козацькому війську, а батько був головним гармашем Запорізької Січі. Тож навчатися Засядько вступив до Артилерійського й Інженерного шляхетського кадетського корпусу в Санкт-Петербурзі, а коли закінчив, брав участь у найбільших військових кампаніях того часу, включаючи війну проти наполеонівської армії. Але у 36 років у чині полковника він подав у відставку і повернувся до села, в якому народився. То було несподіване рішення для тих, хто спостерігав за його блискучою військовою кар’єрою, і цілком логічне для того, хто вже давно виношував ідею створити нову артилерійську зброю — ракети великої дальності.

Засядько продав батьківський маєток в Одесі і на отримані кошти побудував кузню та піротехнічну лабораторію. Перші кілька місяців він витратив на створення порохової суміші. Селітру, деревне вугілля та сірку потрібно було змішати в такій пропорції, щоб ракети мали достатньо енергії пролетіти кілька метрів до цілі і щоб їх вартість була прийнятною для армії. Основну частину експериментів Засядько проводив просто в лузі. Щоб бачити, чи поцілила ракета в мішень, він зробив їх з копиць сіна. Якщо ракета влучала — копиця займалася. Такі експерименти не надто подобалися односельцям інженера, кажуть, вони навіть звернулися зі скаргою на нього до губернатора. Губернатор запитав, чиє сіно палить Засядько, і коли дізнався, що своє, відповів: «Хай палить».

Працюючи протягом двох років по двадцять годин на добу, Засядько таки досяг мети — сконструював ракети, які влучали в цілі на відстані 2 300 метрів. Перші ракети були трьох калібрів: дводюймові (51 мм), два з половиною дюйми (64 мм) і чотиридюймові (102 мм) та мали різне тактичне призначення. Запалювальні ракети планувалося використовувати для підпалювання укріплень ворожих фортець, а фугасні — для знищення ворога продуктами вибуху. Крім цього, Засядько сконструював пускову установку. Вага установки була невеликою, і навіть один солдат міг досить швидко перенести її з позиції на позицію. Згодом він сконструював пускові установки залпового вогню, за допомогою яких можна було одразу запускати до шести ракет.

Показові випробування перед тодішнім військовим міністром та членами царської родини Засядько провів на артилерійському полігоні під Петербургом. Під час цих випробувань дальність польоту ракет склала 2 888 сажнів — понад шість кілометрів, неймовірний результат для того часу. Незабаром ракети прийняли на озброєння і Засядько зайнявся налагодженням їх серійного виробництва. Як на той час, ракети мали досить складну конструкцію, тому заготовляли сировину і виготовляли запчастини на різних заводах, а вже збирали на піротехнічному підприємстві в Петербурзі.

Ракетна установка

Шанс випробувати нові ракети вперше випав в 1828 році під час чергової Російсько-турецької війни. Понад три тисячі ракет використали військові під час штурму фортеці міста Браїлів. Зараз це місто належить Румунії та називається Бреїла. У день штурму на світанку артилеристи здійснили залп спочатку фугасними, а потім запалювальними ракетами, що спричинило паніку на боці ворога. Через чотири дні гарнізон Браїлова капітулював. Це остаточно переконало в ефективності нової зброї навіть тих, хто скептично до неї ставився.

Не можна сказати, що Засядько першим у світі сконструював порохові ракети. Насправді до експериментів його підштовхнула інформація про ракети Вільяма Конгріва. Англійський інженер ще в 1805 році провів перші випробування нової зброї в польових умовах. Їх навіть застосовували під час ведення боїв, але здебільшого, щоб налякати противника, бо влучали в ціль вони досить рідко, зазвичай їх зносило вітром. Хоча за сприятливих умов їх дальність також складала приблизно 2 700 метрів. Ще раніше, в кінці ХVIII століття, схожі ракети з’явилися в індійської армії, але от дальність польоту в них була зовсім невеликою — близько одного кілометра. Засядьку ж вдалося створити ракети, які мали на той час оптимальну конструкцію.