ШахтуніЄлізавета

Раніше, щоб випробувати літак на міцність, на його крила сідала команда інженерів і майстрів і просто сподівалася, якщо крила витримають їх, то й навантаження під час польоту теж витримають. Сьогодні такі випробування проводять у спеціально обладнаних лабораторіях. Найбільшу лабораторію міцнісних випробувань в Європі на початку 1980-х років створила Єлизавета Шахатуні — перша жінка авіаконструктор у Радянському Союзі.

Але все почалося ще раніше, наприкінці 1960-х років, коли в конструкторському бюро Олега Антонова взялися за проєктування ще одного найбільшого у світі літака. Над одним найбільшим літаком команда Антонова вже декілька років тому працювала — військово-транспортний Ан–22 «Антей» представили в 1965 році на Міжнародному авіасалоні в Ле Бурже. Літак мав неймовірні для того часу розміри та ще й підняв вантаж вагою 100 тонн, встановивши світовий рекорд вантажності.

Але авіаконструктори розуміли, що першість за «Антеєм» триматиметься недовго, тож варто одразу братися за конструювання нового більшого літака. І правда, не встиг світ отямитися від Ан–22, як у 1968 році американці представили свій військово-транспортний літак Lockheed C–5 Galaxy.

І от почалася робота над конструкцією Ан–124. Уже традиційно розрахунками міцності керувала Єлизавета Шахатуні, яка працювала з Антоновим ще над першим Ан–2. Коли почали збирання, стало зрозуміло, що старі лабораторії не підійдуть, щоб перевірити літак на міцність — він просто не вміститься там. Шахатуні наполягла на будівництві нової лабораторії площею 10 000 м² і заввишки 35 метрів.

Окрім цього, конструкторка запропонувала зробити те, чого ніхто й ніколи раніше не робив. До цього один екземпляр літака випробовували на міцність, а інший на витривалість, а вже третій літак підіймався у повітря. Перші випробування допомагали перевірити, які максимальні навантаження він зможе витримати, а другі — визначити граничні терміни експлуатації кожної з деталей та літака загалом. Шахатуні запропонувала провести весь комплекс випробувань на одному літаку. Випробовування пройшли успішно, і Ан–124, який отримав ім’я «Руслан», піднявся в небо значно раніше запланованого терміну — у 1982 році.

Пізніше Шахатуні керувала розрахунками та випробуваннями ще одного по-справжньому легендарного суперважкого транспортного літака Ан–225 «Мрія». Він здійснив свій перший політ у 1988 році, і досі є найбільшим у світі. Хоч де він не злітав і хай де не приземлявся, він, як суперзірка, збирає натовпи охочих його побачити.

За задумом космічних та авіаконструкторів «Мрія» мала стати не просто транспортним літаком, а летючою платформою для багаторазового орбітального космічного корабля «Буран», який стартував би з її спини не вертикально, а горизонтально. Декілька разів літак «Мрія» навіть підняв «Буран» на спині, щоправда, лише для того, щоб продемонструвати свої можливості на черговому авіасалоні в Ле Бурже, а також, щоб доправити його на космодром «Байконур», де в космос його вивела все ж ракета. Невдовзі ту космічну програму закрили і «Мрія» на деякий час залишився без роботи.

У 2001 році Ан–225 знову піднявся в небо, тепер вже для виконання комерційних транспортних перевезень. Найбільшу кількість рейсів він здійснив, коли допомагав світу долати пандемію коронавірусу. Протягом 2020 року «Мрія» доставила декілька тисяч тонн медичних масок, щитків для обличчя, окулярів та захисних костюмів для медичних працівників та населення різних країн. Літак зафрахтували Німеччина, Польща, Австрія, Чехія, Данія, Ірландія, Кувейт, Португалія, Катар, Словаччина, Іспанія і Швейцарія. Звичайно, важливий вантаж «Мрія» доставила і в Україну.