ПулюйІван

Взимку 1896-го року чотирнадцятирічний Едді Маккартні, що мешкав в американському місті Гановер, зламав зап’ястя. Чому понад сто років потому про це взагалі хтось пам’ятає? Бо Едді став першим хлопцем в Америці, якому зробили рентгенівський знімок місця перелому.

Якщо у вас є під рукою кольорова плівка (червона, блакитна або зелена), спробуйте роздивитись малюнок через них. Або зробіть те саме за допомогою смартфону.

Коли Вільгельм Рентген 28 грудня 1895 року розповів про відкрите під час роботи з електронно-вакуумною трубкою Х-випромінювання, сотні, а може, й тисячі науковців у всьому світі кинулися у свої лабораторії, щоб повторити експеримент. Серед них був і Френк Остін, асистент фізичної лабораторії Дартмута. Він зібрав разом всі наявні в лабораторії рурки і почав перевіряти, які з них даватимуть Х-промені. А треба сказати, що колекція вакуумних трубок, подарованих свого часу Дартмутському коледжу, була тоді найкращою в Америці. Остін перевірив усі, що мав, і єдиною придатною для цього виявилася рурка, сконструйована Іваном Пулюєм і привезена з Австрії, де тоді працював українець. На початку лютого Остін запропонував доктору Гілману Фросту та його брату, фізику Едвіну Фросту, зробити діагностичний рентгенівський знімок місцевому школяреві, яким і виявися Едді Маккартні.

Наприкінці ХІХ століття фізики використовували електронно-вакуумні рурки для дослідження відкритих у 1859 році катодних променів, які в них виникали при проходженні струму. Зрештою промені виявилися потоком електронів, а атом не найменшою частинкою, як вважалося раніше, але тоді про це ще ніхто нічого не знав. Рурки були найрізноманітніших конструкцій. В одних катодні промені змушували платинову пластину розжарюватися до червоного, в інших обертали крильчатку, виготовлену з тонких листків слюди.

Були ще такі, в яких ці промені змушували алюмінієву пластинку відкидати тінь, а мініатюрні фігурки, вкриті солями металів, — світитися.

У 1881 році Пулюй представив декілька електронно-вакуумних рурок власної конструкції на Всесвітній електротехнічній виставці в Парижі. Одна з них привернула особливу увагу учасників та організаторів виставки. Світло, яке вона випускала, було достатньо яскравим, щоб освітлювати всю кімнату. Через це її назвали «Лампа Пулюя». За участь у виставці вчений був нагороджений дипломом. Пізніше Пулюй писав, що цього світла вистачало навіть для того, щоб читати, перебуваючи на деякій відстані від «лампи».

Тривале опромінювання Х-променнями шкідливе для організму? Ні, в ХІХ столітті про це ще нічого не чули...

В архівах родини Пулюя зберігаються спогади його дружини Катерини-Йосифи-Марії, про те, як одного дня, читаючи ранкову газету, в якій повідомлялося про відкриття, зроблене Рентгеном, Пулюй раптом схопився з ліжка і зі схвильованими вигуками «Мої рурки, мої рурки» та газетою в руці побіг до своєї лабораторії.

Кажуть, Пулюй надіслав Рентгену лист, в якому питав, чи раптом не його рурку він використав, але відповіді так і не отримав... Насправді наврядчи саме його, адже світлини, зроблені Пулюєм у своїй лабораторії, мали набагато кращу роздільну здатність, ніж знімки, отримані Рентгеном.

В 1896 році і Пулюй, і Рентген практично одночасно видали наукові статті, в яких пояснили природу та механізм дії променів. Твердження Пулюя були правильні, Рентген же припустився помилки.

Рурка Пулюя

Рентген після відкриття Х-променів не шукав для них практичного застосування. А от Пулюй зрозумів, що лікарям стане у пригоді можливість «зазирнути» всередину тіла пацієнтів, і ще в перший рік після винаходу опублікував чимало світлин різних частин людського тіла.

Одні кажуть, що Рентген отримав Нобелівську премію за це відкриття незаслужено, та й промені не варто називати рентгенівськими. Інші думають, що Рентген помітив те, на що Пулюй одразу не звернув уваги, тому відкриття належить йому справедливо.

Достеменно відомо лиш те, що Рентген відмовився оформлювати патент на своє відкриття, вважаючи, що воно належить усім. А ще був проти того, щоб Х-промені називали рентгенівськими.