ПетровВ’ячеслав

Це може здатися фантастичним, але Spotify, YouTube, Google Play та Apple Music існували не завжди. До їх появи доступ до музики був дещо обмежений. Виконавці записували альбоми на компакт-диски, які потім продавалися в музичних магазинах. Ці диски вставляли в комп’ютери або програвачі, і тоді вмикали, щоб прослухати. За новими дисками стояли в чергах, ними обмінювалися, їх дарували на дні народження... Дивина та й годі.

Перший СD — скорочення від Compact Disc — з’явився на полицях музичних магазинів 1 жовтня 1982 року. І це було щось неймовірне. До цього музику записували на платівки — диски більшого діаметра, які легко можна було пошкрябати.

Насамперед компакт-диск — це оптичний носій. Інформацію на нього записують і з нього зчитують лазером. Зберігати на такому диску можна не тільки музику, а й файли інших форматів — текстові, зображення, відео тощо. Зрозуміло, що робота над його створенням почалася задовго до 1982 року, і як виявляється, в Київському інституті кібернетики теж. Щоправда, тут шукали спосіб зберігати зовсім не музику. Наприкінці 1960-х в інституті працювала група під керівництвом В’ячеслава Петрова, завданням якої було розробити накопичувачі інформації для тогочасних суперкомп’ютерів — надпотужних електронно-​обчислювальних машин. До того часу інформацію записували на відкритій поверхні, але, як і платівки, такі поверхні можна було ненароком зіпсувати, а інформацію знищити. Крім того, місткість існуючих накопичувачів була дуже малою. Шукали новий тип носія. Його придумав В’ячеслав Петров. Він розробив концепцію й технічні параметри майбутнього компакт-диска.

Дослідження методів оптичного запису група завершила в 1975 році, а в 1976-му вчені взялися за створення першого такого диска. Перший диск ЄС 5350 на скляній основі випустили на Канівському заводі «Магніт». А в 1977 році про оптичний диск як єдиний носій інформації Петров розповів на одинадцятому Всесвітньому електротехнічному конгресі, де зібралося близько п’яти тисяч вчених із сорока двох країн світу.

Схожі ідеї часто приходять до різних людей одночасно. У 1960-х роках на іншій півкулі фізик і пристрасний фанат музики Джеймс Рассел шукав спосіб захистити платівки від зношування. Знайомий з різноманітними способами запису та збереження інформації, він в 1966 році подав заявку, а в 1970 році отримав патент на власноруч розроблену оптичну систему запису та відтворення — оптичний диск.

Уже в 1979 році за створення компакт-дисків взялися компанії Sony і Philips. Достеменно не відомо, чи наштовхнули їх на цю ідею результати роботи Петрова та Рассела, чи це був ще один збіг.

Як і перші, сучасні диски складаються з кількох шарів. Прозорої, але вже пластикової (полікарбонатної) основи, поверхня якої має крихітні заглиблення (піти), що наносяться по спіралі — такі собі рисочки різної довжини. Цей спосіб кодування інформації насправді є двійковим. Піт відповідає «0», а його відсутність — «1». Довжина піт залежить від кількості послідовних двійкових чисел («0») записаного цифрового сигналу. З того ж боку на полікарбонат наносять тонкий шар алюмінію, рідше золота або іншого металу. І вже цей шар покривають лаком, на якому потім друкують етикетку. Коли лазер ковзає по диску, він розпізнає і зчитує інформацію завдяки тому, що світло відбивається від рівної поверхні і піт з різною інтенсивністю — там, де піт нема, лазер відбивається як від дзеркала, а на пітах світло розсіюється і тому відбивається набагато менше.

За формою запис чимось нагадує тексти азбукою Морзе.

З’явившись на полицях магазинів, CD швидко обійшли за обсягами продажів платівки. До 2007 року у світі продали та купили понад 200 мільярдів компакт-дисків. Той же 2007 рік став для CD останнім успішним — з’явилися стрімінгові платформи, що значно спростило доступ до музики, і продажі дисків стали невпинно падати.

Може здатися, що час компакт-дисків пройшов, але поки ні. Декілька років тому команда В’ячеслава Петрова виготовила оптичний диск з основою зі штучного сапфіру, на якому може вічно зберігатися до 210 Мб інформації, а у 2021 році азійські вчені розробили технологію, що дозволяє записати на один оптичний диск до 700 Тб інформації. Для порівняння — зараз на стандартний одношаровий диск вміщається всього 700 Мб. Навряд чи такі диски зацікавлять меломанів, а от вчених, які продовжують шукати кращі способи збереження результатів своїх сотень і тисяч досліджень та експериментів, цілком можливо.