Масштаб шрифту

Кольорова схема

Зображення

Інтервал між буквами

Мікулич-РадецькийІван

16 травня 1850 р., м. Чернівці, Австрія (нині Україна) —

14 червня 1905 р., м. Вроцлав, Польща

Хірургічна маска

Під час пандемії без захисної маски в магазині й хліба не купиш, а понад сто років тому хірурги без них навіть проводили операції. І все було добре. Але це не точно.

Ілюстрація – Люди в масках на вулицях міста

У ХІХ столітті операції проводили в залі-амфітеатрі, у центрі якого стояв операційний стіл, а навколо — виступи — місця, які займали студенти, а часто й просто охочі до видовищ містяни. Студентам часто дозволяли оглянути пацієнта до або під час операції, навіть, якщо годину тому вони робили розтин трупа. Руки в ті часи мили звичайним милом, але не надто ретельно, а рукавичок до 1889–1890 років взагалі не існувало. Чистотою інструментів також не надто переймалися. Про інфекційні хвороби і контактний метод їх передачі тоді ще не знали, а високу смертність, яка сягала понад тридцять відсотків, чим тільки не аргументували (долею також).

Тільки в 1847 році лікарів зобов’язали перед оглядом пацієнтів або проведенням операцій мити руки в розчині хлорного вапна і не заходити до операційної зали після відвідування моргу щонайменше добу. Відправною точкою стала Віденська центральна лікарня, де після нововведення смертність від післяопераційного зараження знизилася до кількох відсотків.

У 1865 році в Королівському лазареті у Глазго також, намагаючись знизити відсоток післяопераційних заражень, для обробки рук, інструментів та навіть зон проведення операцій почали застосовувати карболову кислоту (фенол). Речовина нещадно вбивала мікробів і так само нещадно подразнювала шкіру рук медичних сестер та хірургів. Вихід із цієї ситуації знайшли в госпіталі Джонса Гопкінса в Балтиморі. Там медичні сестри почали одягати гумові рукавички. Перші пари таких рукавичок для них виготовили спеціалісти Goodyear Rubber Company. Компанія, що була заснована Чарльзом Ґуд’єаром, винахідником вулканізованої гуми, сьогодні є найбільшим виробником шин. Слідом за медичними сестрами рукавички почали вдягати й хірурги. По-перше, в них було легше тримати інструменти, по-друге, їх використання, як виявилося, теж знижувало відсоток післяопераційних ускладнень.

За всіма нововведеннями уважно слідкував професор Ян Мікулич-Радецький, який у той час завідував кафедрою хірургії в Бреславському університеті. Бреславль — це староукраїнська назва нині польського, а в той час німецького міста Вроцлав.

Попри те, що команда хірургів, яку він очолював, ретельно мила руки, дезінфікувала інструменти й усі робочі поверхні та ще й оперувала в гумових рукавичках, щоб повністю виключити контактний метод передачі інфекції, ускладнення час від часу все ж траплялися. І Мікулич-Радецький наприкінці зими 1897 року взявся знайти причину.

Його колегою на кафедрі гігієни був професор Карл Флюгге, який уже декілька років носився з дивною ідеєю — ніби-то з рота людини, яка чхає чи розмовляє, вилітає величезна кількість крапель, частинками яких є бактерії. Тобто, окрім контактного, існує ще й крапельно-повітряний спосіб поширення інфекції. Мікулич-Радецький вирішив перевірити цю теорію. Саме тоді у Карла Флюгге стажувався лікар-гігієніст харків’янин Павло Лащенков, який зголосився приєднатися до проведення експерименту.

І от у порожній операційній вони розставили чаші Петрі, наповнені агаром — таким собі желе, потрапляючи на поверхню якого, бактерії швидко розмножуються.

Потім в іншому приміщенні підготували розчин бактерії Serratia marcescens. Лащенков прополоскав цим розчином рот і зайшов до операційної. Він пробув там стільки, скільки зазвичай триває операція. Просто стояв і розмовляв, як це роблять хірурги. Потім вийшов і операційну замкнули. Коли вранці двері відчинили, побачили, що вся операційна забризкана кров’ю. Хоча ні, не кров’ю. Це всього-на-всього бактерія Serratia marcescens, що має криваво-червоне забарвлення, потрапила з рота Лащенкова в чаші Петрі й на інші поверхні та почала активно розмножуватися.

Учені провели ще декілька експериментів і зрозуміли, що бактерії оселялися на поверхнях тільки тоді, коли Лащенков розмовляв, чхав або кашляв, а коли проводив той самий час в операційній мовчки, поверхні залишалися чистими. Так довели, що крапельно-повітряний спосіб поширення інфекції існує, і придумали багатошарову тканинну хірургічну маску.

Одночасно з Мікуличем-Радецьким необхідність надівати маску під час проведення операцій зрозумів і французький хірург Поль Бержер. Він навіть підрахував, що затуляння рота і носа хірурга маскою зменшує кількість ускладнень у шість разів.

Чи почали після цього й усі інші хірурги надягати маски? Звичайно ж, ні. Вони знайшли мільйон відмовок, аби не робити цього: некомфортно, бракує повітря, «ваші дослідження брешуть» тощо. Навіть у 20-х роках ХХ століття маски вдягали не більше ніж половина хірургів. Обов’язковими під час проведення операцій вони стали тільки в 1930-х роках.

Придбати книгу

Я хочу придбати книгу:

Вкажіть службу доставки (Нова пошта, Укрпошта або Justin), назву населеного пункту та область, номер відділення. Якщо отримувачем буде інша особа, додайте її ім’я, прізвище та номер телефону.
Вартість доставки не входить в ціну книги, ви оплачуєте її самостійно.

Ви можете придбати книгу для свого, чи будь-якого іншого навчального закладу.

Вкажіть назву школи, адресу та контактні дані отримувача: ім’я, прізвище, номер телефону. (Переконайтесь, що людина, яка буде приймати книгу знаходиться в цьому місці та у безпеці).
Ми відправимо книгу Укрпоштою. Доставка за наш рахунок.

Вартість:

390

 грн

Натискаючи кнопку «Оплатити» ви погоджуєтесь з умовами договору публічної оферти.