Масштаб шрифту

Кольорова схема

Зображення

Інтервал між буквами

ГрабовськийБорис

8 червня 1901 р., м. Тобольськ, Російська імперія (нині Росія) —

13 січня 1966 р., м. Фрунзе, СРСР (нині Бішкек, Киргизстан)

Телефот

На початку XX століття телебачення називали «далекобаченням». Ми і зараз так говоримо, бо «теле» (tele) грецькою означає «далеко».

Ілюстрація – Колаж з Грабовським та телефотом

Перші телевізори, випущені в 1920-х роках, були електромеханічними. І саме механічний принцип передачі зображення робив його, страх, яким нечітким. До того ж перші екрани були розміром 3×3 cантиметри. Перегляд фільму чи ток-шоу ввечері всією родиною? Навряд чи.

Тож десятки фізиків, радіоаматорів та винахідників-самоуків в Японії, Великобританії, Німеччині, Америці та СРСР наввипередки шукали нові способи передачі зображення.

Одним з них був Борис Грабовський. Його прізвище недарма може здатися знайомим — батьком інженера був відомий поет Павло Грабовський.

Доля занесла двадцятирічного хлопця у Ташкент, де він вступив на підготовчий факультет Середньоазіатського університету. Грошей не було, тож він одразу влаштувався лаборантом сейсмічної станції Ташкентської астрономічної та фізичної лабораторії. Якось до рук Грабовського потрапила брошура Бориса Розінга — фізика, який ще в 1911 році розробив інший метод передачі зображення — напівелектронний. Приймач був електронним, а передавач — механічним. Щоправда, таким чином Розінгу вдалося передати тільки статичне зображення — нерухому картинку. Але і цього було достатньо, щоб у голові Грабовського почали народжуватися власні ідеї.

Уже в 1923 році він представить електронно-променеву трубку власної конструкції, яка згодом стала одним з елементів системи передавання та приймання відеосигналу.

Але поки що Грабовському бракувало знань, адже він так і не мав інженерної або фізичної освіти. Гостюючи у тітки в Саратові, юнак найняв репетитора з математики та фізики Миколу Піскунова, з яким ділився ідеями, а також познайомився з радіоаматором Віктором Поповим. Вони почали працювати над винаходом утрьох. Майбутній пристрій вирішили назвати «Телефот», знов-таки від грецьких «далеко» та «світло».

І 9 листопада 1925 року вони подали спільну заявку на патент. До цього їх підштовхнув саме Борис Розінг, з яким винахідники вирішили проконсультуватися. Пізніше Грабовський згадував, що, побачивши креслення, Розінг сказав:

«Рідні ви мої, та ви самі не знаєте, що ви винайшли. Я винайшов тільки приймач, а передавач у мене був механічний, а ви винайшли електронний передавач. Я спробую вам допомогти, щоб ви провели досліди. І скоріше патентуйте ваш винахід.»

Електронно-променева трубка Бориса Розінга

Електронно-променева трубка Бориса Розінга

І справді, невдовзі необхідні деталі взялися виготовити на Петроградському електровакуумному заводі. Але не справилися як слід. Готова конструкція не передавала зображення. Колеги втратили інтерес до телефоту, а Грабовський повернувся до Ташкента. Щоправда, здаватися він не збирався.

Минуло ще два роки, і Грабовський знайшов гроші на розміщення нового замовлення на тому самому заводі. Тепер за якістю виконання деталей Розінг слідкував особисто. А доставлення деталей з Ленінграда до Ташкента взяв на себе новий напарник Грабовського — Іван Білянський.

На початку 1928 року в будинку Грабовського відбулася перша передача рухомого зображення на відстань семи метрів, з одного приміщення до іншого. Провести експеримент допомагала дружина винахідника, Лідія. Передали зображення, на якому вона рухала ножицями в руці.

Перша публічна демонстрація для науковців відбулася 26-го липня того ж року. На екрані приймальної трубки діаметром дванадцять сантиметрів видно колегу Грабовського, Білянського, який то знімає, то одягає кашкет. Зображення було все ще не дуже чітке, якщо порівняти із сучасними телевізорами, але значно краще, ніж на електромеханічних. Восьмого серпня провели ще одну демонстрацію, тепер уже для публіки. На цей раз телефот встановили на вулиці, і на екрані з’являлися то пішоходи, то трамваї, що рухалися вздовж міського скверу.

Спеціальна міжнародна комісія, створена з ініціативи ЮНЕСКО, визнала факт здійснення в 1928 році Борисом Грабовським та Іваном Білянським першого у світі телевізійного пересилання за допомогою електронних телевізійних пристроїв.

Наскільки тонкими не були б сучасні телевізори, ми час від часу все ще називаємо їх «ящик», а американці — tube (труба). І те, і те в пам’ять про перші телевізори з електронно-променевими трубками.

Грабовському запропонували продемонструвати телефот у Москві. Він відправив апарат залізницею у багажному відділенні, але дорогою той розбився. Не давши винахіднику його відновити, телефот визнали безперспективним. Кажуть, на рішення вплинули прихильники електромеханічного телебачення. Більше Грабовський до роботи над телефотом не повертався.

Але прогрес не спинити. У 1934 році в Німеччині випустили перший повністю електронний телевізор Telefunken, у 1936 році аналогічний з’явився у Франції та Великій Британії, а в 1938 році у США. Електромеханічні телевізори залишилися в минулому.

Придбати книгу

Я хочу придбати книгу:

Вкажіть службу доставки (Нова пошта, Укрпошта або Justin), назву населеного пункту та область, номер відділення. Якщо отримувачем буде інша особа, додайте її ім’я, прізвище та номер телефону.
Вартість доставки не входить в ціну книги, ви оплачуєте її самостійно.

Ви можете придбати книгу для свого, чи будь-якого іншого навчального закладу.

Вкажіть назву школи, адресу та контактні дані отримувача: ім’я, прізвище, номер телефону. (Переконайтесь, що людина, яка буде приймати книгу знаходиться в цьому місці та у безпеці).
Ми відправимо книгу Укрпоштою. Доставка за наш рахунок.

Вартість:

390

 грн

Натискаючи кнопку «Оплатити» ви погоджуєтесь з умовами договору публічної оферти.