ДітеріхсМихайло

Стегнова кістка одна з найміцніших у скелеті. Щоб зламати її десь посередині, знадобиться сила приблизно 3–4 тисячі Ньютонів. Це як штовхнути щось нерухоме, що важить 3–4 тонни (наприклад, два Jeep Cherokee), так, що за 1 секунду воно набере швидкості 1 м/с. Такі переломи так і називають — високоенергетичні. Причиною зазвичай стають автомобільні аварії або сильні удари, як-то падіння зі сходів тощо. В середньому вони стаються у 10–20 людей на 100 тисяч. Хороша новина в тому, що 80 % таких переломів не є смертельними.

Понад сто років тому все було навпаки: до 80 % постраждалих помирали. Попри відсутність такої кількості автомобілів, як зараз, і лише поодинокі випадки потрапляння в аварії, шансів отримати перелом стовбуру стегна було вдосталь. Тільки в період з 1914 по 1918 роки перелом отримали, за непрямими підрахунками, близько мільйона осіб — кулі Першої світової війни, потрапляючи в кістку, з легкістю її розламували.

Звичайний перелом можна зафіксувати навіть зрізаною чи зламаною гілкою, але з переломом стегна не все так просто. Будь-який рух чи спазм м’язів, якому примотана гілка аж ніяк не може запобігти, призводить до того, що два гострих кінці зламаної кістки починають розрізати кровоносні судини й інші м’які тканини всередині стегна. Втрати крові можуть бути настільки великими, що стають причиною смерті.

Потрібно було рішення. І його знайшли незалежно один від одного два хірурги — британець Г’ю Овен Томас та українець Михайло Дітеріхс.

І Томас, і Дітеріхс запропонували військово-польовим хірургам спеціальні транспортні шини, які одночасно фіксували місце перелому і витягували ногу. Це давало можливість зупинити чи принаймні суттєво зменшити кровотечу, оскільки м’язи більше не могли самовільно скорочуватися, а гострі кінці зламаної кістки рухатися.

Цікаво, що Томас сконструював шину ще в 1875 році, але британські військові тільки в 1916 році звернули на неї увагу та почали застосовувати, трохи змінивши конструкцію.

Дітеріхс розробив свою шину вже після завершення Першої світової війни в 1923 році. Він розумів, що першу догоспітальну допомогу часто надають пораненим непрофесійні медики, а тому зробив її максимально зручною для використання: навіть без спеціальної підготовки її можна було легко накласти, а головне — із цим цілком могла впоратися одна людина.

Шина складалася із зовнішньої та внутрішньої дерев’яних частин, схожих на милиці, які залежно від зросту постраждалого розсовували або зсовували по довжині, а також дерев’яної підошви. Примотавши підошву до ступні, а дерев’яні частини до пораненої ноги та тулуба, ногу могли випрямити. Для цього потрібно було потягнути за прикріплену до підошви мотузку. Звичайно, тягнути треба обережно і тільки до того моменту, поки нога не вирівняється і не стане такою ж за довжиною, як здорова. Коли витягання та фіксацію зробили, постраждалого відправляли до госпіталю.

Транспортна шина Дітеріхса

У 1934 році шину Дітеріхса почали використовувати військові Червоної армії, а в роки Другої світової війни вона допомогла знизити кількість смертей від вогнепальних переломів до 20 %.

Сучасні шини для фіксації та витягування, які використовують і у військовій, і в цивільній медицині, значно легші та компактніші, але за принципом дії практично не відрізняються від прототипів, хіба що в деяких витягування проводиться не на око.

Разом з тим не варто дивуватися тому, що значна кількість лікарів швидкої і в наш час продовжує використовувати шину Дітеріхса оригінальної конструкції, адже вона досі чудово справляється із завданням.