БахмутськийОлексій

«Світу досі потрібне вугілля», — говорить Всесвітня вугільна Асоціація (World Coal Association) та статистика.

Саме вугілля забезпечує сьогодні вироблення 38,2 % електроенергії. І хоча з кожним роком стає дедалі більше станцій, які використовують відновлювальні джерела: сонячне тепло, вітер, воду та тепловий рух атомів, молекул і інших частинок, але навіть у 2040 році вугілля буде покривати 22 % світових потреб.

У XIX столітті гірники майнили вугілля приблизно так, як це зараз роблять у Minecraft — спускалися в шахти і схожим на кірку обушком відколювали грудки вугілля від великих брил. Після цього вугілля потрібно було завантажити у вагонетки й по рейках відкотити до підйомної кліті (кабіни), щоби врешті підняти на поверхню. Ці вагонетки вагою 25–35 пудів або штовхали робітники, або в шахту спускали коня, якого запрягали у вагонетки. На відміну від шахтарів, спустившись одного дня в шахту, кінь більше ніколи не підіймався на поверхню.

У таких умовах за дванадцять годин один шахтар встигав намайнити дві тонни вугілля. До речі, зараз шахтарі проводять під землею не більше шести годин за одну зміну.

З початком промислової революції у 1780-х роках потреба у вугіллі почала стрімко зростати, а інженери намагалися знайти, як автоматизувати процеси та підвищити продуктивність роботи шахтарів. Увесь процес розбили на декілька головних етапів.

Зарубування — процес, коли підземні пласти вугілля підрізаються. Десь так і ми розрізаємо торт, щоби було зручно взяти шматок.

Відбивання — відокремлення частини породи з одночасним її подрібненням. Зі шматком торта ми такого зазвичай не робимо, але уявімо, що ми його вирішили не обережно перекласти на тарілку, а подрібнити перед цим до стану крихт.

Навалка — навантаження відбитого вугілля на конвеєрну стрічку для транспортування на поверхню. Зсипати на тарілку — єдине, що нам залишиться зробити з тим, що колись було шматком торта.

Для кожної з цих задач почали шукати рішення. У 1897 році з’явився відбійний молоток, на початку XX століття шахтні електровози, приблизно тоді винайшли перші гірничі машини: навантажувачі, а також врубові машини для підрізання породи. Але це все ще не давало потрібної швидкості.

І от в 1931 році в Радянському Союзі було оголошено конкурс на створення гірничого комбайна — машини, яка виконувала б усі ці операції одночасно. Участь у конкурсі взяв Олексій Бахмутський, який на той час працював головним механіком Первомайського рудоуправління на Донбасі, а до цього з тринадцяти років на шахті «Тетяна» в селищі Петро-Мар’ївці.

Вуглевидобувний комбайн «Б–1»

Учасники конкурсу запропонували комбайни п’ятдесяти різних конструкцій, найкращою виявилася конструкція Бахмутського. У 1932 році майстри Первомайського рудоуправління зібрали перший у світі комбайн, який одночасно виконував зарубку, відбій і навалювання вугілля в забої.

А 17 серпня того ж року комбайн «Б–1» спустили в шахту «Альберт», випробування в якій він успішно пройшов. У 1939 році на Горлівському машинобудівному заводі випустили першу партію з п’яти комбайнів моделі «Б–6–39».

Як і багато інших винахідників, Бахмутський здобув інженерну освіту не в навчальному закладі, а на практиці. Спочатку слідкуючи за роботою підземних насосів, працюючи майстром електромеханічної майстерні, а під час Першої світової війни — на військовому заводі. Повернувшись на шахту, він координував запуск придбаних за кордоном врубових машин, спочатку однієї, потім ще п’яти, взявся удосконалювати конвеєри, які потребували частих ремонтів. Так і розібрався в роботі всіх механізмів та з’єднав їх в один.

Комбайн «Б–6–39» видобував за годину понад 23 тонни вугілля, в 141 раз швидше, ніж це робив шахтар з обушком.